Наприкінці минулого століття американські соціологи вивели так звану “теорію розбитих вікон”. Було помічено, що, якщо в будівлі розбито хоча б одне вікно і його не міняють, то незабаром будуть розбиті й усі інші. У голові в кожної людини, навіть акуратної і свідомої, виникає думка: “Хтось зробив це, значить, і мені так можна”.
Контраст між умовами житла в новобудовах і вторинному житлі – пряме тому підтвердження. У старих будинках часто можна побачити розбиті сходи, списані стіни, розбиті й наспіх заклеєні шибки. Мешканці знають, що фарбувати, міняти і ремонтувати не будуть ще довгий час, якщо не сказати ніколи. Але все одно вони не можуть утриматися від псування свого ж майна.
У новобудови ж люди заїжджають із почуттям натхнення і вірою в те, що вони житимуть у чистоті й споглядатимуть не тільки все нове, а й доглянуте – сніг прибиратимуть, газон поливатимуть, ліфт лагодитимуть. А отже, і самі намагатимуться підтримувати порядок. Та й вимоги до керуючих компаній у жителів таких будинків вищі. Якщо біля хрущовки дорога може залишатися розбитою десятками років, то в новому житловому комплексі є ймовірність, що яму відразу залатають.
Безперечно, люди є люди. І вигляд будь-якої новобудови рано чи пізно можна зіпсувати сміттям і написами на стінах. Однак згідно з теорією американських соціологів що менше вікон розбито, то довше залишаться цілими й інші.
